Про те, як єврейська культура вплинула на Бірмінгем, на культуру міста, на його мешканців, на інші культури тощо, не можна говорити не розкривши історію створення єврейської громади в Бірмінгемі. Відтак спробуємо дати відповіді на два питання, звідки й коли перші єврейські мігранти прибули до Бірмінгема? «Історія єврейської громади Бірмінгема», яку написав, напевно, найвідоміший єврей Бірмінгема Гаррі Левін стверджує, що загальноприйнятною датою заснування першої громади в місті є 1730 рік. На підтвердження цього твердження «Бірмінгемська книга зборів 1749 року» є одним із доказів, який розказує про будинок, населений євреями. Більш детально про те, який вплив зробила єврейська громада на Бірмінгем, та на його культуру читайте на ibirmingham.info.
Протиставлення культур
Але чому вони приїхали до Бірмінгема? Одна з відповідей — пошук роботи та релігійна свобода, які, очевидно, пропонував Бірмінгем. Ці два фактори були найважливішими факторами міграції та поселення євреїв у цьому регіоні. Місто XVIII століття вже містило багато нонконформістських релігій, таких, як квакери, унітаріанці, методисти, і швидко розширювало свою промисловість і бізнес.
Подальші докази єврейського поселення у XVIII столітті можна знайти в одному з найперших опублікованих звітів цього періоду — «Історія Бірмінгема» Вільяма Ґаттона. За словами автора, перша єврейська синагога Бірмінгема була розташована в районі, відомому як «froggary» («Жаб’ятник») — щільно забитий ряд будівель у поганому стані, який пізніше буде розчищено для розвитку станції New Street. Якщо ж говорити про культуру та її вплив, на місто та його мешканців, слід зауважити, що не можна вивчати життя спільноти та її культуру ізольовано від інших спільнот, які тут проживали, так само як і від їхньої культури.
Відстеження ранньої історії єврейської громади також може допомогти зрозуміти, як досвід міграції та поселення в Бірмінгемі часто пов’язаний зі спільними просторами. Дуже красномовний приклад: територія навколо задньої частини Нью-стріт, через Дігбет у напрямку до Херст-стріт. Тут колись жила рання єврейська громада, а також частина ірландської діаспори, тепер ця територія населена китайцями.
Ще один символ такої трансформації культур і спільнот, характерних для однієї території, можна знайти навпроти центру «Аркадіан» на вулиці Вроттслі. Будівля, яку зараз займає ресторан «Chung Ying», навіть із назви зрозуміло, що він китайський, колись була єврейською синагогою, де проживали віряни, які відокремилися від «Бірмінгемської єврейської конгрегації» в 1853 році.
Розвиток культури починається з освіти
Загалом розвиток культури починається з освіти. Тому, уже через кілька років, після появи єврейської громади в Бірмінгемі стало питання відкриття єврейської школи. Відтак бірмінгемська Єврейська національна школа відкрилася з великою помпою в 1840 році. Увага всієї Англії була спрямована на цей експеримент. Суть експерименту була дуже проста, в одній школі навчалися, як діти заможних батьків, так і бідних. Єврейське освітнє товариство, до прикладу, збирало кошти для дітей-підмайстрів, які тут навчалися. Слід зауважити, що, як і ця, так і будь-яка інша єврейська школа не отримувала жодної державної допомоги, поточні витрати брала на себе Єврейська конгрегація Бірмінгема.
На жаль, риса, яка надавала школі її унікальності в англо-єврействі із часом зникала. Хоча саме про цю унікальність наголошували в газетних повідомленнях, про неї згадував головний рабин. Полягала вона в навчанні багатих і бідних в одній школі. Багатші хлопці, навіть організували «Благодійне товариство книги та одягу», щоб допомогти своїм біднішим однокласникам, і їхня присутність, ймовірно, зумовила включення класичних і сучасних іноземних мов до навчальної програми.
У період занепаду школа вступила в 1851 році. Саме тоді почала зменшуватись кількість учнів із 56 хлопчиків і 36 дівчаток у 1845 році до 42 хлопчиків і 20 дівчаток у 1853 році. У тому ж році в школі працювали двоє вчителів, які мали нижчий освітній рівень, ніж вимагалося. Були негаразди з директором школи, але його було важко замінити. Навчання відбувалося за так званою «синхронною системою», тобто директор навчав один клас, вчитель — другий клас і спільно керували третім класом. Хоча правила дозволяли найняти третього вчителя, але, очевидно, що його не було призначено.
Починаючи з 1851 року більш заможні батьки забирали своїх дітей. Дехто вже відвідував школу короля Едуарда. Єврейська національна школа Бірмінгема ставала більше схожою на загальні, так звані національні школи, просто даючи початкову освіту біднішим класам. Почалося обговорення створення «снобської» академії для навчання молодих леді та джентльменів івриту та англійської, але в переписі цієї школи немає, тож, імовірно, вона так і не була відкрита.
Єврейське літературне й мистецьке товариство
Тим часом у Бірмінгемі було створене єврейське літературне й мистецьке товариство. Воно виросло з низки єврейських мистецьких товариств, створених у Бірмінгемі наприкінці ХІХ і на початку XX століть. Перше єврейське драматичне товариство в Бірмінгемі було засноване близько 1870 року Едвардом Лоуренсом Леві, і саме із цієї групи 1879 року виникла Асоціація єврейських молодих людей Бірмінгема. Це було товариство дебатів, зокрема, дебатів між консерваторами й радикалами, а також із сучасних єврейських питань, як-то проблеми євреїв у Росії та допуск у країну жебраків іноземців.
Група стала настільки популярною, що вони змогли брати участь в інших дискусійних товариствах, вирушивши до Манчестера, Галла та Лондона. Асоціація користувалася великим соціальним престижем. Спочатку жінки допускалися тільки до менш серйозних занять, але до 1920-х років, вони вже брали участь у двох зборах за сесію. А в 1925 році Асоціація молодих чоловіків прийняла жінок і змінила свою назву на Бірмінгемську єврейську літературну асоціацію.
А на початку 1920-х років єврейська молодь Бірмінгема відчула потребу в створенні нової організації. 22 січня 1923 року Ісидор Акерман і група його друзів вирішили заснувати Єврейське мистецьке товариство, обмеживши членство лише тими, «чиї інтереси були певною мірою інтелектуальними». Попри те, що Товариство охрестили «Товариством снобів», охочих доєднатися до нього вистачало. Комітет був змушений підняти ліміт членства спочатку до 40, а потім до 70 осіб. Особливістю товариства, можна вважати, той факт, що вони категорично відмовлялися приймати до своїх лав одружених людей.
Діалог культур
Зрозуміло, що такі товариства не могли існувати відокремлено, ізольовано, особливо в такому мультикультурному місті, як Бірмінгем. Хоча обмеження для жінок нині виглядають, як мінімум не зрозуміло. Слід зауважити, що розвиток єврейської культури не припинився й у наш час. Одним із прикладів може слугувати змішаний хор співаків Kol Kinor, який був створений у вересні 1990 року під музичним керівництвом Джойса Ротшильда і Джейна Ворда. Джейкоб Файфер став музичним керівником і головним диригентом.
Хор виконує єврейську музику. Його репертуар охоплює багато аспектів єврейської культури, включаючи літургійні та синагогальні твори в сучасному, традиційному та народному аранжуванні. І що цікаво, у хорі співають, як євреї, так і не євреї. При цьому хор співає на їдиш, івриті, а також англійською та ладіно. Ось такий діалог культур у мультикультурному Бірмінгемі на початку XXI століття, далі буде.
Джерела: