The Old Rep Theatre сьогодні є історично важливим, оскільки це найстаріший спеціально побудований репертуарний театр Великобританії. Бірмінгемський репертуарний театр було відкрито 13 лютого 1913 року виставою «Дванадцята ніч». Тоді він ще не завершив перший рік своєї діяльності. Але оскільки він постійно працював, за винятком коротких канікул влітку, то мав достатньо часу для проведення чіткої політики та внесення помітного доробку в художнє сприйняття драматичного мистецтва в провінційних містах. Більш докладно про історію створення та роботи закладу читайте на ibirmingham.info.
Цілодобове будівництво
Людиною, яка започаткувала Репертуарний театр у Бірмінгемі, був Баррі Джексон, який уперше почав грати, ставити свої вистави у своєму будинку в Мозлі ще в 1903 році. Його п’єси були настільки популярні, що він наважився переїхати, спочатку до більшого місця проведення вистав в St. Judes Mission Hall, а пізніше, в 1907 році до the Edgbaston Assembly Rooms, ще набагато більшого приміщення, де були офіси, комори тощо.
Оскільки на новому місці аудиторія глядачів суттєво збільшилась, актори почали отримувати зарплатню, а відтак почав змінюватись і сам театр. Так, якщо до початку роботи театр мав назву The Pilgrim Players то з плином часу і зростанням популярності театр був перейменований на The Birmingham Repertory Company. А в 1912 році почалося будівництво першого спеціального репертуарного театру в Англії, на Стейшн-стріт.
Баррі Джексон придбав невелику ділянку землі на Стейшн-стріт, якраз між готелем «Маркет», який був побудований у 1883 році та винним магазином C.F. Marlowes. У той час ця вулиця була головною артерією міста — вона вела прямо до Ринкової зали, а навпроти неї був вихід до вокзалу Нью-стріт. Джексон наймає місцевого архітектора, свого колегу по Бірмінгемській школі мистецтв Самуеля Кука, який допомагав Джексону створювати театр. Загалом, як Баррі Джексон, так і Самуель Кук надихалися демократичним характером театрів, які вони відвідали в Німеччині.
Тому, логічно, що на дизайн The Old Rep особливо вплинув Мюнхенський художній театр Макса Літтмана, побудований у 1908 році. Окрім театру, на сусідній Гінклі-стріт було збудовано декораційну майстерню, яка була з’єднана з театром. Будівництво розпочалося в жовтні 1912 року, його фінансування повністю взяв на себе Баррі Джексон. Баррі дуже хотів звести театр якнайшвидше, тому він оплачував безперервну роботу, як вдень, так і вночі, не дивлячись на те, що була зима.
Робітники працювали під освітлювальними лампами. У підсумку будівля була побудована за чотири місяці. Донині театр зберігає багато рис едвардіанської епохи, як зовні, так і всередині, що робить його одним із найкраще збережених театрів, саме такого типу, який, не дивлячись на вік, досі використовується за своїм первісним призначенням.
«Дванадцята ніч» Вільяма Шекспіра
У підсумку театр відкрив свої двері 15 лютого 1913 року виставою «Дванадцята ніч» Вільяма Шекспіра, якій передувало читання Баррі Джексоном поеми «Могутня лінія» драматурга-резидента Джона Дрінкуотера. Так розпочалася більш ніж столітня історія одного з найславетніших театрів Бірмінгема. Баррі Джексон завжди пропагував своє бачення ролі театру, яке полягало в тому, щоб служити мистецтву, а не робити це мистецтво комерційною метою. Завдяки тому, що тут завжди знаходилось місце місцевим талантам, театр ставив п’єси в основі яких були, як класичні, так і нові твори.
Більшість репертуарних сезонів в Англії, чи то в Лондоні, чи в провінційних містах, на початку минулого століття були присвячені популяризації реалістичної драми, «натуралізму» в театрі, подібному до того, що популяризувався в романах кінця ХІХ століття. Але в Бірмінгемі тенденція була до тієї поетичної драми, яка в той час була менш популярна, хоча, на думку багатьох критиків, мала більш перманентне значення.
Театр швидко став одним із найвідоміших і захопливих театрів не лише в Бірмінгемі, але й у всій країні. У його репертуарі можна було бачити багато чого не звичного, нового й цікавого, починаючи від інноваційного сучасного одягу Шекспіра, середньовічної моралі, грецької та сучасної експериментальної драми. А ще в The Old Rep показували багато світових прем’єр, включаючи епос Джорджа Бернарда Шоу «Назад до Мафусаїла» в 1923 році.
У 1914 році, майже через рік після відкриття, почалася Перша світова війна, і театр у ті похмурі дні став притулком для людей. У 1915 році чоловіки, які не змогли приєднатися до військових дій та працювали в театрі, як на сцені, так і поза нею, разом працювали неділями, виготовляючи снаряди на місцевому алюмінієвому заводі.
Крок до гендерної рівності
У 1917 році Бірмінгемська репертуарна компанія стала першою в театральній індустрії Британії, хто призначив жінку-менеджерку сцени. Нею стала Мод Гілл. Доброзичливці попереджали Мод, що це не вдала ідея, призначати старшою над сценічними робітниками жінку, адже, говорили вони, працівники-чоловіки не захочуть виконувати її наказів. Та Мод Гілл мала іншу думку, вона вирішила, що, оскільки матері споконвіку підтримують порядок у домі, керуючи, як власними чоловіками, так і синами, то чому б не спробувати цей шлях, ставлячись до працівників, як мати ставиться до родини. І цей прийом спрацював, Мод зазнала успіху.
Не обходилося, звичайно, й без неприємностей. Так у 1921 році всередині театру сталася пожежа, яка пошкодила передню завісу та декорації. Однак до ранку наступного дня все було виправлено, робота продовжилася, попри пошкодження від пожежі.
Багато років Баррі Джексон намагався продовжувати роботу в театрі, згідно зі своїм баченням і принципами, тобто служачи мистецтву. Та коли на виставу за п’єсою «Газ» Георга Кайзера, одного разу прийшло лише чотири глядачі, він був у розпачі. Джексон погрожував закрити театр наприкінці сезону 1923–1924 року. Можливо, він так і вчинив би, та втрутились підписники, які погодились продовжити підписку на наступний сезон, підтвердивши свої фінансові зобов’язання перед театром, таких, до слова, назбиралося аж 4 тисячі.
Це змусило Баррі Джексона не лише не закривати театр, але й залишитись, його художнім керівником. Аж до 1934 року він виконував свої обов’язки у своєму театрі, поки 1935 року не передав право власності опікунській раді. Хоча це звільнило Джексона від фінансової відповідальності за компанію, він зберігав повний контроль над творчістю доти, поки в 1961 році не помер.
Театр, орієнтований на молодь
Про те, що театр став таким, яким став, завдячуючи саме Баррі Джексону ніхто не сперечається. Красномовно говорять про це і його відзнаки. У 1923 році Баррі Джексон отримав золоту медаль від Бірмінгемського громадського товариства, а в 1925 році йому було присвоєно лицарство, саме за його заслуги перед театром. Значну роль сера Баррі Джексона в мистецькій сцені Бірмінгема було знову визнано в 1955 році, коли він був нагороджений званням «Freedom of the City». Ця нагорода надається шанованим членам громади, які надали їй особливі послуги.
Нині театр називає себе театром, орієнтованим на молодь, який представляє цілорічну театральну програму танцю, комедії, мюзиклів і творчих майстерень. У 2016 році компанія стала переможцем конкурсу What’s On Reader Awards у номінації «Найкращий малий театр» у Бірмінгемі.
Джерела: