«Володар перснів» – це найвідоміший твір у жанрі фентезі. Декілька поколінь виросло на цій чудовій книзі. Історія її автора, Джона Рональда Руела Толкіна, неймовірна. Народившись за багато миль від рідних англійських берегів, йому судилося повернутися на малу батьківщину матері, і знайти тут натхнення для твору всього свого життя. Більше на сайті ibirmingham.
Безрозсудно хоробрий рід Толкінів
Перш ніж переїхати до Англії у 18 столітті, предки батька Толкіна проживали у Нижній Саксонії, і були звичайними ремісниками. Вони швидко асимілювалися на новому місці проживання, забувши про своє німецьке коріння. Хоча люди з різною варіацією прізвища Толкін продовжували проживати на території Нижньої Саксонії та Гамбурга. Саме прізвище з німецької означає «безрозсудно хоробрий». Хоча є варіанти, що прізвище походить від назви містечка у Східній Пруссії.
Мейбл Саффілд, мати письменника, родом із Бірмінгема. Бабуся та дідусь майбутнього письменника були підприємцями. Вони володіли будинком, який багато років належав роду Саффілдів. Його називали «овечий дім», хоча там продавали книжки та канцелярію, а не овець чи шерсть.
Попри національну різноманітність його предків, Толкін народився далеко за межами Англії та Німеччини. Його батько, Артур Руел Толкін був керівником банку. І по роботі йому довелося виїхати з молодою дружиною до Блумфонтейна, Помаранчевої Вільної держави. Саме там, 3 січня 1892 року народився їхній перший син.
Відповідно до англійських традицій хлопчика назвали кількома іменами. Джон і Руел це імена його діда та батька, а Рональд його особисте ім’я. Попри те, що у повному імені воно стоїть другим, саме Рональдом чи Роном, його звали рідні та друзі. За два роки у сім’ї народився другий син.
Дорога додому
Коли Рону було чотири, мати повернулася з ним і братом до Бірмінгема. Батько залишився в Африці та невдовзі помер. Їй довелося непросто. Мейбл залишився без фінансової підтримки чоловіка. Родичі дорікали їй через шлюб і теж не допомагали. Разом із дітьми вона оселилася в Сейрхоулі поруч із Бірмінгемом.
Їй ледве вдавалося зводити кінці з кінцями. Почався тяжкий період. І щоб упоратися з ним вона звернулася до Бога і навернулася у католицтво, хоч виросла в сім’ї англіканців. Через це її родичі остаточно розірвали усі зв’язки з нею. У дусі католицизму вона виховала і синів.
Толкін став релігійною людиною. Попри те, що його мама сама змінила віру, він вважав католицизм вірним вибором. І коли його друг, ще один відомий англійський письменник Клайв Льюїс, відмовився від католицизму заради англіканства, він це засудив.
Мати багато в чому вплинула на його розвиток. Завдяки їй він у віці чотирьох років умів писати, непогано малював, і захоплювався ботанікою. Мати дозволяла йому читати все, що він хотів. Рональд захоплювався казками братів Грімм, «Алісою в Країні чудес» та іншими казками та фентезійними історіями.
Коли хлопчику було 12 років, мати померла від діабету. Попередньо вона піклувалась, щоб їхнім опікуном став священник отець Френсіс Морган. Він і привів хлопця до філології. За все життя Толкін вивчив 14 мов та створив 19 нових.
В Еджбастоні він навчався у школі ораторіанців на Хаглі-роуд. Але не довго. Толкін зміг здобути стипендію у школі короля Едварда, а потім і в оксфордському коледжі Ексетер.
Дитинство на околицях Бірмінгема, Болота Мозлі сильно вплинуло на майбутні роботи письменника. Він знаходив натхнення у химерних деревах на болоті та зелених пагорбах, що його оточували.
Непроста реальність
У центрі історії «Володар перснів» фігурують незвичайні істоти – гобіти. На їх створення Толкіна надихнули англійці. Він переніс деякі їхні традиції та звички на гобітів. В історії є чотири гобіти — Фродо, Сем, Меррі та Піпін. Толкін не просто так вибрав саме чотирьох гобітів. Коли він навчався в школі короля Едуарда в Бірмінгемі, він мав трьох друзів. Вони мали напівсекретне суспільство – «Чайний клуб і барровіанське суспільство». Навіть після школи всі вони підтримували зв’язок. Згодом двоє з трьох друзів загинули на Першій світовій війні. Подорож Більбо до Мглистих гір була заснована на реальній подорожі Толкіна до Швейцарії.
Коли Толкіну було 16, він закохався в сусідку Едіт Мері Бретт. Все було б чудово, але вона була протестанткою. І його опікун узяв з нього слово, не зв’язатися з Мері до повноліття. Хлопець дотримався слова і не писав їй, не розмовляв з нею, і не бачив її, доки йому не виповнився 21 рік.
Відразу як він звільнився від опіки, то все пояснив Мері й вона, розірвавши заручини з іншим, погодилася вийти за нього заміж. Заручини відбулися в Бірмінгемі в 1913 році, а саме весілля в Уоріці. Заради нього вона прийняла католицизм. У шлюбі вони прожили 56 років і мали чотирьох дітей.
Ненависть до війн та народження «Гобіта»
На порозі Першої світової війни Толкін робив усе, щоб відтягнути свій відхід на фронт і встигнути здобути ступінь бакалавра. Цим він дуже здивував і розчарував родичів. У 1915 році він пішов служити в полк Ланкаширских стрільців і був призваний на фронт. Йому дивом вдалося пережити тяжку битву на Соммі. А двом його друзям, на жаль, ні. Це підкосило його моральний стан, а окопна лихоманка нашкодила фізичному стану. Його демобілізували через інвалідність. З того часу він люто ненавидів війни. І заглибився у наукову працю.
Толкін викладав в Університеті Лідса та Оксфордському. Пройшовши через непростий шлях хвороб, роботи у тилу та втрати друзів, він повернувся до життя через письменство. Багато в чому Толкін був вдячний своїй дружині, яка його підтримувала та чекала. Згодом він більше не воював. Під час Другої світової війни його визнали непридатним. Хоча його знову хотіли взяти дешифрувальником. Толкін був пацифістом настільки, що певною мірою засуджував бомбардування Німеччини Союзними військами.
Після Другої світової війни до нього прийшло визнання як кращого філолога у світі. Водночас він вперше серйозно зайнявся письменництвом. Написав цикл легенд та міфів Середзем’я («Сільмарилліон»). Як казку дітям він вигадав історію про гобітів, і саме вони лягли в основу книги «Гобіт». Її опублікували у 1937 році.
«Гобіт» мав величезний успіх, і Толкіну запропонували написати продовження. «Володар перснів» опублікували у 1954 році. Толкін довго працював над книгою і вже сам не вірив у її успіх, як і його друг-видавець. Але книжка здивувала їх обох.
Жанр фентезі існував ще до появи «Володар перснів», але саме він став класичним твором даного жанру. Право на екранізацію купили лише за 16 тисяч фунтів. Перший фільм вийшов у 2001 році та на нього чекав неймовірний касовий успіх. Картина зібрала 17 премій Оскара. Завершальна частина здобула 11 номінацій та 11 перемог на премії «Оскар». Це зробило їх небувалими рекордсменами.
Толкінівський бум
Окрім історій про гобітів, він працював над іншими історіями. Загалом Толкін написав 37 книг і понад сотню перекладів. Один з яких, «Беовульф», був опублікований його сином через 90 років після написання. Цей переклад ліг в основу визнання його величі як філолога. Крім перекладу історії, Толкін ще й створив його аналіз, на основі якого провів лекцію, яка розколола філологічний світ.
У 1960-х роках в Америці стався справжній Толкінівський бум. Молодь. охоплена духом рухом хіпі, полюбила історію всім серцем. Толкін нагородив своїх персонажів ідеями миру та свободи. Спочатку автору лестив успіх, але потім нав’язливі фанати змусили його змінити номер телефону. У 1961 році Клайв Льюїс клопотав за присудження Толкіну Нобелівської премії. Але шведська академія відхилила його клопотанням, заявивши «що це не проза вищого класу». Фанатам було на це начхати. Для них «Володар перснів» був найкращою книгою у світі. І у 21 столітті для багатьох так і залишається.
Толкін помер 2 вересня 1973 року. У нього була диспепсія. Розвинулася виразка шлунка, а потім і плеврит. Письменника поховали в одній могилі із дружиною. Невидані роботи вже видавав його син Крістофер. Але до екранізації книг, у тому числі й серіалу, він не причетний.