На час спалаху епідемії віспи в Бірмінгемі, цей вірус вважався мертвим. Тому деякі газети назвали його: «Повсталий із мертвих». Ще однією особливістю цієї епідемії було те, що її початок і осередок був встановлений, буквально, похвилинно. У п’ятницю, 11 серпня 1978 року, Джанет Паркер збиралася на роботу. Саме зранку вона відчула, що в неї розколюється голова. Жінка подумала, що захворіла на грип, адже, крім голови, вона відчула слабкість і біль по всьому тілу. Але того дня в неї було багато справ, відтак чоловік Джозеф відвіз її до Бірмінгемського університету, де вона працювала фотографом на кафедрі анатомії медичного факультету. Про те, як почалася епідемія віспи в Бірмінгемі та до чого призвела читайте на ibirmingham.info.
Вірус повертається
У 40 років життя Джанет Паркер було стабільним. Вони з Джозефом, її чоловіком, телекомунікаційним інженером поштового відділення, жили в скромному будинку в Kings Norton, тихому передмісті Бірмінгема, тримаючи два собаки. Подружжя близько спілкувалося з батьками Джанет, які жили неподалік. Паркер була єдиною дитиною, а її батько працював у невеликій сімейній фірмі в ювелірному кварталі Бірмінгема. Дівчина вступила до гімназії й далі продовжила навчання після 16 років. Першою роботою Джанет було фотографування місць злочинів для поліції The West Midlands. Її часто викликали посеред ночі, щоб сфотографувати наслідки жорстоких вбивств, тіла із жахливими пораненнями та забризкані кров’ю стіни.
У 1976 році, маючи 37 років, вона влаштувалася на роботу з більш регулярним графіком — фотографом у медичній школі в зеленому кампусі в Edgbaston. Тепер її робота полягала у фотографуванні для академічних матеріалів. Іноді вона фотографувала приматів, адже на той час медичний факультет мав велику колонію тварин — макак, бабуїнів і мармурів, а також кроликів, щурів і мишей.
У понеділок, 14 серпня, Паркер не прийшла на роботу. На той час у неї з’явилися червоні плями на грудях, кінцівках та обличчі. Сімейний лікар поставив попередній діагноз «вітрянка» після домашнього візиту, хоча її мати в це не вірила, оскільки вона сама доглядала за Паркер, коли та перехворіла на вітрянку в дитинстві. Проте, лікар виписав антибіотик від циститу та знеболювальне. І це було все. А трохи більше ніж через тиждень, у четвер 24 серпня, у Паркера діагностували віспу — смертельний, дуже заразний вірус, якого лише рік тому з великою помпою, начебто, позбулися.
Життя Джанет Паркер повільно згасало. За винятком невеликої команди медиків, яка її доглядала, вона була одна в лікарняній ізоляційній палаті протягом двох тижнів. Не було нікого, хто б тримав її за руку, обіймав, розчісував волосся та шепотів їй на вухо слова розради. Найнеприємніше полягало в тому, що 40-річна фотографка з Бірмінгема була інфікована віспою, вірусом, який вважався назавжди викоріненим у Британії.
Смерть Джанет Паркер
Медсестри та лікарі обережно підходили до її ліжка, їхні обличчя були закриті масками, а руки захищені товстими гумовими рукавичками. Усіх близьких Джанет помістили на карантин. Мова про її чоловіка, родичів, друзів — навіть лікаря швидкої допомоги, який привіз її до лікарні. У міру того, як її стан погіршувався, Джанет захворіла на пневмонію і почала сліпнути на одне око. Одного разу вона впала з ліжка, коли намагалася від’єднати лікарняну крапельницю. Жінка померла 11 вересня 1978 року, в тій ситуації, це було справжнім благословенням.
Трунар, якого відправили до ізоляційної лікарні Кетрін де Барнс, знайшов її тіло, що лежало на підлозі гаража, засипане тирсою, просочене дезінфекційним засобом і загорнуте в прозорий трупний мішок. У день її похорону на кладовищі Робін Гуда в Solihull були скасовані всі інші церемонії, і відразу після цього все було продезінфіковане.
Як Джанет заразилася вірусом віспи, живучи й працюючи в другому місті Великобританії — у той час, коли вчені вважали, що вірус був майже стертий із лиця землі? Хто, якщо хтось, був у цьому винен? Чи можна було цьому запобігти? І які уроки можна винести зі спалаху 1978 року. Зразки вірусу віспи досі зберігаються у двох медичних лабораторіях із найвищим рівнем безпеки.
Що таке віспа?
Професорка Дебора Сіммонс, була першою з медиків, яка оглянула місис Паркер, після госпіталізації. Коли вона це зробила, прозвучав страшний діагноз — віспа. Це слово вперше потрапило до медичних записок Джанет, і незабаром найгірші побоювання лікарів підтвердилися. На той момент, вважалося, що останній природний випадок віспи у світі був зареєстрований у Сомалі 1977 року. Але, як з’ясувалося, вона якимось чином повернулася в Бірмінгем.
Древня хвороба, яка існувала тисячі років — віспа викликала страх у всьому світі. Лише у XX столітті від цієї хвороби померло близько 300 мільйонів людей. Вона вбила третину від усіх заражених. У тих, хто був інфікований, але дивом вижив, часто залишалися глибокі шрами. Інкубаційний період натуральної віспи досить тривалий, він становить близько 12 днів, тому, після того, як став відомим діагноз Джанет Паркер, місцеві лікарі з хвилюванням чекали приблизно два тижні, чи не буде нових випадків.
Останнє місце, де хтось очікував, що спалахне ця епідемія, була Великобританія, де до пані Паркер не було виявлено жодного випадку захворювання протягом п’яти років. А оскільки це була страшна хвороба, вона спричинила паніку в Бірмінгемі, в уряді та ВООЗ через свою повторну появу. Дуже швидко інформація з’явилася в національній пресі, а потім і міжнародній, і таким чином це стало головною світовою проблемою того часу.
У 1978 році сотні стурбованих «браммі» вишикували черги біля медичних центрів міста, адже Бірмінгем був під загрозою віспи. Сама назва цієї хвороби вселяла страх, і це було зрозуміло. У деяких випадках віспа могла покалічити, спотворити та вбити. У місті були створені центри вакцинації, біля яких теж утворилися черги. Люди хотіли отримати дорогоцінний укол, який би захистив їх від інфекції.
Вакцинація врятує всіх
Вакцинація була неприємною, деякі вакциновані люди, якийсь час страждала від неприємних побічних ефектів. Але це було дуже ефективно. Вакцинація не була ліками проти віспи. Ліків насправді не було. Але це щеплення завадило людям підхопити вірус.
Зрештою, вакцинація стала ключем до глобального викорінення натуральної віспи, яке було оголошено в 1980 році. На це знадобилося більше як 10 років, і це було одним із найбільших досягнень медицини.
Коли медичні бригади почали діяти, найближчі люди місис Паркер були одними з перших, кого вакцинували та помістили на карантин. Її чоловіка Джозефа та батьків Хільду та Фредеріка Віткомбів розпитали про їхні останні переміщення через побоювання, що хвороба може поширитися далі. З усіма, хто контактував із місис Паркер, поводилися однаково — від чоловіка, який прийшов полагодити посудомийну машину, працівників швидкої допомоги, капелана лікарні та лікарів загальної практики, які відвідували її в громаді.
До 28 серпня, лише через два тижні після того, як у пані Паркер уперше з’явилися симптоми хвороби, понад 500 людей були вакциновані. Бірмінгем був оголошений вільним від цієї хвороби 16 жовтня 1978 року.
Але у всіх залишалося одне питання — як Джанет Паркер взагалі була інфікована?
Джерела: