Укладання бруківки не тільки приносило користь кінному транспорту та пішоходам, але і вважалося важливим фактором охорони здоров’я, вважали у Великій Британії. У середині ХІХ століття багато вулиць у найбідніших районах міст були ґрунтовими, без каналізації та лише періодично вичищалися тими, хто цим мав займатися. Сміття, включаючи екскременти та побутові відходи, викидалося на вулицю, забруднюючи її, смердючі рідини вбиралися у проїжджу частину, створюючи середовище для розмноження мух, які переносили хвороби, а також шкідливих бактерій, що передаються через повітря і воду. У той час, як непроникна вимощена поверхня принаймні давала простір для ефективного очищення вулиці. Про появу бруківки й історію мощення вулиць у Бірмінгемі читайте на ibirmingham.info.
Стан доріг у Середньовіччі
Ще в XIV столітті Річард II сформував Гільдію Святого Хреста в Бірмінгемі. Понад два століття він підтримував місцеві, зазвичай брудні та небезпечні дороги, щоби полегшити прохід підданих короля. Саме цими дорогами вони йшли або в бік боліт Уельсу, або навпаки — з Уельсу. Як відомо, ці методи відновлення не проїзних доріг до стану, хоч трохи придатного для проїзду були зовсім не ефективними, тому, що було дешевими, а відтак і не довговічними та не надійними.
У 1315 році Річард де Келлаве, єпископ Дарема, вирішив піти іншим шляхом, як у переносному, так і прямому сенсі. Він видав указ, який пропонував звільнити на сорок днів від покаяння, накладеного на всіх парафіян, тих, хто допомагав тілесною працею в будівництві або обслуговуванні церкви. Дорога між селами, де проходило дуже багато людей мала жахливий стан. А цей указ узгоджувався з концепцією trinoda necessitas, тобто тепер церква вважала ремонт доріг благочестивою та гідною перед Богом працею, яка, окрім усього, могла призвести до відпущення гріхів.
Прямі місцеві податки за дороги та мости називалися відповідно pavage та pontage. З XIII століття в Англії їх було важко контролювати та збирати. Місцевому оподаткуванню в країні через Закони про мощення для окремих міст було надано законний статус, починаючи 1391 року.
Тоді від громадян вимагали підтримувати бруківку перед своїми будинками. Це узгоджувалося із загальноприйнятою юридичною думкою, згідно з якою землевласники володіли половиною ширини вулиці перед своїм будинком. Але матеріали, якими мостили свою сторону вулиці вказувалися рідко. Є повідомлення про вантажі «каміння та гравію», які були висипані на дорогу перед Савойським палацом у Лондоні в 1443 році.
Знахідки метробудівників
Такий жахливий стан із дорогами й із мощенням, як в англійських містах загалом, так і в Бірмінгемі, зокрема, тягнувся досить довго. Знайдена під час розширення лінії метро у 2018 році бруківка підтверджує той факт, що мощенням місцевих вулиць ґрунтовно зайнялись лише після промислової революції, адже бруківка датується кінцем XVIII століття. Хоча були думки про те, що під площею Вікторії в центрі Бірмінгема виявлено стародавню «саксонську дорогу». Висновки, про те, що це середньовічна бруківка, були зроблені на підставі окантовки великих каменів.
Але після того, як місце знахідки оглянули археологи, було зроблено висновок, що дорога є витвором постсередньовічного періоду, і датується серединою XVIII століття, тобто на момент її знахідки їй було приблизно 250 років. Археологи зазначили, що на це вказують, ті артефакти, які були виявлені на поверхні доріжки та під нею, включаючи порцеляну, глиняну трубку та будівельні матеріали, які датуються саме цим періодом.
Також, археологи зробили припущення, що, ймовірно, ця бруківка є частиною розширення міста в середині XVIII століття і, що вона вийшла з експлуатації у вікторіанський період. Тобто більш ніж 200 років тому, вулицю Пінфолд уже розширювали й реконструювали. До слова, це не перша така знахідка, яку роблять у цьому міському районі. На початку цього ж року в магазині на Пінфолд-стріт були виявлені Вікторіанські ролети, які мали б забезпечувати безпеку власника будинку. Вони були приховані за фасадом перукарні Supercuts, яка колись була домом для виробників фортепіано ХІХ століття Dale, Forty & Co. З того часу ролети збереглися і були прикриті новою вивіскою.
Який камінь краще
Але повернемося до бруківки. Протягом XVIII та ХІХ століть для бруківки в Бірмінгемі використовувався широкий вибір каменів, а навколо постачання бруківки та бордюрного каменю для зростаючої мережі міських вулиць було, навіть, створено кар’єрне виробництво. Для цієї мети в основному використовувалися граніти Джерсі та діорити Гернсі. Ближче до Бірмінгема також широко використовували магматичні породи, видобуті в Чорній країні та східному Мідлендсі.
Походження всіх каменів які видно нині, до прикладу, на Oozells Square неможливо визначити, особливо гранітів, але про характерні риси основних, що використовуються, можна сказати.
Гранодіорит Mountsorrel походить із Чарнвуда, що в Лестерширі. Це середньозернистий граніт із зональними червоними та білими польовими шпатами, роговою обманкою, кварцом та біотитом. Кар’єр де його добували — один із найбільших у Європі — досі експлуатується для видобутку щебеню.
Markfieldite також походить із району Чарнвуда, його видобувають у кар’єрах Кліфф-Хілл, Маркфілд і Гробі. Він має дуже характерний вигляд — середньозернистий діорит вкраплений червоно-зеленим. Камінь складається із зеленої рогової обманки та рожевого ортоклазу з незначним епідотом, який виглядає як яскраво-зелені плями. Його зазвичай розглядають, як бруківку разом із гранодіоритом Mountsorrel.
Ще один камінь Whinstone — це загальна назва темно-сірих, дрібнозернистих магматичних порід, долеритів і базальтів, які добували для виготовлення дорожнього каменю, бруківки та бордюрів. Назва походить від Великого Скиглійського порогу, а слово «скиглій» може означати звук, який видавав камінь, коли по ньому вдаряли молотком. Камені-скиглики видобували з Він-Сіллу, а також із сучасних силлів і дамб Мідлендської долини Шотландії. Третинна дамба Клівленда на півночі Йоркширу також давала, особливо чорний, дрібнозернистий вапняк, іноді з рейкоподібними фенокристалами плагіоклазу та польового шпату.
Rowley Rag — це місцевий камінь, який використовувався для бруківки. Він походить із серії кар’єрів, відомих як «Кваки» навколо Роулі-Регіса в Чорній країні, і походить від долериту, який є невеликою лополітичною інтрузією, пізнього кам’яновугільного періоду Браєрлі-Хілл. Це дрібнозернистий олівіновий долерит. Його важко відрізнити від інших сортів Whinstone, але він темно-сірий, іноді з коричневим нальотом. Він широко використовувався для бруківки в Бірмінгемі та околицях, але отримав репутацію поліролю, який спричиняв падіння коней, і тому вийшов з ужитку.
Бруківка чи керлінг
Й останній вид бруківки, це Trefor Granite родом із Північного Уельсу. Як і два перших, його в основному добували для бруківки, але він мав додаткову цінність, оскільки був одним із небагатьох каменів з ідеальними властивостями для виготовлення головного спортивного інвентарю для керлінгу. Цей камінь видобувається в Трефорі на півострові Ллейн. Досить сказати, що саме це місце обрали головним джерелом каменів перед зимовими Олімпійськими іграми в Солт-Лейк-Сіті.
Джерела: