Друга світова війна, вважається найбільш смертоносною в історії людства. До військових дій були залучені мільйонні армії, від неї постраждали мільйони цивільних людей у різних країнах світу. Люди втрачали житло, рідних, можливість жити на своїй землі. Близько 60–80 мільйонів втратили найдорожче — своє життя. Цю війну супроводжував голод, геноцид, смерть в глобальних масштабах. Економіки наймогутніших країн були кинуті на поталу цій війні. Усе робилось для того, щоби перемогти нацистського монстра. Проте, є один з аспектів цього протистояння, який, навіть через 80 років після перемоги вважається маловивченим. Мова про виробництво та вживання алкоголю під час Другої світової війни. Більш детально читайте на ibirmingham.info.
Перша світова війна
На відміну від Першої світової війни, дійсно дуже мало написано про загальну роль алкоголю в період з 1939 до 1945 років. Це прикро, тому що в стані тотальної війни дослідження будь-якої галузі дало б певні розуміння деяких процесів. Адже алкоголь особливий ще тим, що має національний чи регіональний характер, бо в той час, як промисловість займається матеріалами, алкоголь займається людьми.
До прикладу, під час Першої світової війни алкоголь вважався принаймні військовим прем’єр-міністром Девідом Ллойдом Джорджем, більшим ворогом, ніж німці. Центральна контрольна рада, відповідальна за постачання алкоголю, запровадила суворі закони про ліцензування, що безпосередньо загрожували джерелам існування виробників.
Про ставлення до алкоголю під час війни говорить такий факт — в 1915 році побачив світ «Закон про оборону королівства», який був запроваджений для боротьби з будь-чим, що могло вплинути на обороноздатність війська. Так от, цей закон був поширений на режим ліцензування. Мета прем’єр-міністра полягала в тому, щоб максимально збільшити виробництво боєприпасів, шляхом утримання робітників підприємств у тверезому стані та без похмілля.
Уже дуже скоро вся ліцензована торгівля відчула на собі вплив заходів воєнного часу. До прикладу, були скорочені години роботи пабів, які вже не могли працювати протягом дня, як це було до війни. До того ж було запроваджено примусове ранкове та післяобіднє закриття, а в деяких районах ввечері заклади були зачинені вже о 21:30. Згідно із законом було заборонено частувати випивкою інших, тобто купувати спиртні напої третім особам заборонялося. Також заборонили, так звані, лонг-пули, коли подавалося більше ніж купували, щоби привернути клієнтів.
У 1898 році, дві сім’ї Мідленда об’єдналися, щоб створити Mitchells & Butlers, компанію яка стала провідною серед ресторанів і пабів у Великобританії. Як не дивно, Вільям Вотерс Батлер, який входив до Контрольної ради як представник пивоварів, захищав такі обмеження, стверджуючи, що значне зниження рівня пияцтва у визначених місцях має величезну й далекосяжну користь для ліцензованої торгівлі й прибутки пивоварів зростали.
При цьому різко зросли податки, для поповнення державної казни. До кінця 1915 року мито на пиво потроїлося. Про неоднозначність ситуації говорить такий приклад. У червні 1916 року, поряд із повідомленнями з Верденської битви, з’явилася новина про «велику битву в Мазервелі», де повідомлялося, що неслухняні шинкарі продовжували продавати віскі, попри заборону в сталеливарному містечку. Їх усіх викликали до суду.
Друга світова війна
Трохи більше ніж через 20 років паби стали вважатися героями тилу, які підіймали бойовий дух населення. Хоча були й певні проблеми. Оскільки почався призов до армії головною проблемою для пабів Бірмінгема часів Другої світової став пошук орендарів та персоналу. Пивовари неодноразово скаржилися, що не можуть знайти ліцензіатів, а перші шпальти газет були заповнені оголошеннями про пошук персоналу для барів.
Німецькі бомби почали падати на Бірмінгем у 1940 році. Так само потерпали й інші промислові міста Великої Британії. У цей час пабам було дозволено залишатися відкритими, коли звучали сирени повітряної тривоги, але радили попереджати клієнтів і, якщо ті хотіли йти додому, наполегливо просити їх негайно це зробити. З іншого боку, якщо клієнти мали бажання залишитися, вони теж могли це зробити на свій страх і ризик до кінця дозволеного часу.
Цікаво, що не було жодної загрози нестачі вітчизняного ячменю для пивоваріння, оскільки фермерські господарства в ті роки вирощували рекордні врожаї. Це не зупинило Національну федерацію тверезості, яка скаржилася на використання стратегічної сировини для пивоваріння, а не для їжі, але уряд тепер вважав, що пиво є життєво важливим для підтримки морального духу.
У цей час один із міністрів уряду Великої Британії, нібито заявив, що нині нація потребує їжі — долари означають їжа, а віскі — долари. Це означало, що дефіциту зерна для виготовлення віскі не буде. Британське внутрішнє виробництво алкоголю вийшло на перший план у цей період. Пивоварні створили комітет «пиво для військ», який мав на меті постачати пиво в сухопутні сили за кордоном.
Замість того, щоб обмежити години роботи пабів, було запроваджено експеримент із закриттям закладів о 2 годині ночі, щоб дозволити обслуговувати «людей зі сфери послуг». Але в той самий час розглядалося питання про відновлення закону, який забороняв пригощати інших відвідувачів — на тій підставі, що пригощання є потужною зброєю в руках представників п’ятої колони.
Та в будь-якому разі, на відміну від Першої світової війни, коли уряд вживав жорстких заходів для зменшення споживання алкоголю та пияцтва, для чого докладалися суворі урядові зусилля, у Другій світовій війні постачання пива розглядалося, як важливий внесок у підтримання бойового духу.
Жінки та алкоголь
Відбулись також зміни в ставлені до пиятики жінок Бірмінгема, та Британії загалом. Наприклад, в 1940 році Міністерство інформаційної розвідки висловило занепокоєння з приводу звичок молодих жінок вживати алкоголь, зокрема, відвідувати паби. Що правда, жінки обирали більш респектабельні або престижні заклади.
Війна внесла революційні зміни, як у віковому, так і в статевому розподілі відвідувачів пивних. Частка жінок у публічних пивних закладах зросла приблизно втричі, у порівнянні з 1938 роком, у досліджуваних промислових районах. Це твердження обґрунтовувалося серією доповідей на тему «Жінки й алкоголь», з особливою увагою до діяльності молодих жінок.
Наприклад, у редакційній статті газети «Бірмінгем пост» від 9 березня 1943 року критикувалися манери та звички молодих дівчат щодо відвідин пабів. У такій поведінці автори статті звинувачували високі зарплати, які бірмінгемські пані мали змогу заробляти під час війни, працюючи на чоловічих посадах.
Хто полюбляв хильнути
Ще одне дослідження показало, що 45% жінок до тридцяти років почали частіше відвідувати паби з початком війни, тоді, як лише 7% відвідували їх рідше. Тобто спостерігалося значне зростання відвідуваності пабів саме серед молодих жінок.
Згідно з дослідженнями, такі результати стали можливими, тому, що багато з них служили в Збройних силах, дехто працював за наймом маючи додатковий прибуток, який можна було витратити саме в пабі. Серед частих відвідувачок пабів у Бірмінгемі також були помічені медсестри, водійки автобусів, домогосподарки та продавчині.
Джерела: