Напевно, в кожному місті, яке має серед своїх мешканців тих, хто примножував його славу спортивними здобутками в єдиноборствах, до прикладу, боксі, тривають суперечки про те, хто ж найкращий боксер міста. Тривають такі суперечки й серед бірмінгемців. Пропонуємо 10 найяскравіших боксерів Бірмінгема всіх часів, більш докладно читайте на ibirmingham.info.
Уейн Елкок
Уейн Елкок занадто рано закінчив кар’єру. Але в його послужному списку достатньо гучних перемог, тому він є в цьому списку. Фактично, Уейн не розкрив до кінця свій потенціал. Він виборов титул чемпіона світу в середній вазі, перемігши Ентоні Фарнелла за пояс WBU у 2003 році. Це був чудовий виступ, але не той, який міг би змусити чемпіона WBC Бернарда Гопкінса нервувати.
Ще Елкок виграв титул чемпіона Великої Британії, зупинивши Стіва Бендалла у 2006 році й провів успішний захист титулу проти Говарда Істмена. Він вийшов із гри після того, як у 2009 році Метью Маклін відібрав у нього титул чемпіона в середній вазі.
Френкі Гевін
Цей 31-річний боксер був наділений особливим талантом, талантом, завдяки якому він виборов титул чемпіона світу серед любителів.
Френкі має набір бойових навичок старої школи й це допомогло йому прокласти свій шлях у вітчизняному боксі в напівсередній вазі.
Серед тих кого він здолав на ринзі є досить шановані імена: Янг Матлі, Джуніор Віттер, Джейсон Велборн, Дентон Васселл, Бредлі Прайс, Бредлі Скіт і Кертіс Вудхаус.
Не обійшлося без поразок від Келла Брука та Сема Еґґінгтона, що вплинуло на імідж і репутацію Гевіна, але свого часу Френкі був спортсменом світового рівня.
Роберт МакКракен
Слава та успіх видатної кар’єри Роберта МакКракена нині, дещо, потьмяніли. Але це просто тому, що його славні переможні бої відбулися тоді, коли навички талановитого боксера пішли на спад.
Але коли МакКракен був у формі, то він був блискавичним. Роберт переміг хард-мена Енді Тілла, під час бою за титул британського чемпіона в напівсередній вазі в 1994 році. Він захищався від жорстких Стіва Фостера та Пола Уеслі, а потім виграв корону Співдружності в середній вазі, перемігши Фіцджеральда Бруні.
Кіт Холмс зупинив МакКракена в не переборному бажанні взяти титул чемпіона світу в середній вазі, хоча, як бачимо, воно виявилось переборним. Він повісив рукавички на цвях після того, як Говард Істмен домінував у їхньому поєдинку за європейський пояс.
Джем Карні
Один неймовірний бій — бій, який увійшов у боксерський фольклор — заніс у цей список ім’я Джема Карні.
Спекотного дня в листопаді 1887 року в Ревері, що в штаті Массачусетс, британський король легкої ваги Джем Карні та американський чемпіон світу Джек МакОліфф влаштували одне з найжорстокіших змагань, які бачив світ, і після якого Карні пограбували. Три рази вболівальники МакОліффа штурмували ринг, щоб запобігти його поразці нокаутом.
Винен був суддя, який, ставши свідком ескалації насильства натовпу, вирішив, що нічия буде найбезпечнішим результатом.
Карні голосно й довго протестував, а МакОліфф, виправдовуючись стверджував, що його били коліном у пах і навіть кусали.
Джек Гуд
Джек Гуд ніколи не отримував титул чемпіона світу, але цей справжній джентльмен на рингу був достатньо хорошим, щоб двічі виграти титул чемпіона Великобританії в напівсередній вазі, а також отримати європейську корону.
Попри вагу 107 фунтів, він здобув перемогу над бельгійським чемпіоном у важкій вазі Луїсом Вустенрадом, а також нокаутував короля Європи в середній вазі Бруно Фраттіні. У 1929 році Гуд розвів великого Лена Гарві на нічию, у сміливій спробі отримати титул британської середньої ваги.
Банні Джонсон
Банні Джонсон потрапив у цю 10, як старший державний діяч бірмінгемського боксу. Джонсон, якому зараз 70, став першим темношкірим чемпіоном Британії у важкій вазі, коли переміг Денні МакАліндена в 1975 році. Мало того, він зробив це, навіть трохи перевищивши межу напівважкої ваги. Як боєць, він був слизьким, як масло, і мав приголомшливу силу.
Згодом він став домінівним британським чемпіоном у напівважкій вазі, здобув славу в той час, коли боксери Карибського басейну не відчували жодних негативних наслідків.
Халід Яфаї
Халід Яфаї єдиний боксер Бірмінгема, який отримав всесвітньо визнаний титул чемпіона світу. Кал переміг Луїса Консепсьйона в суперлегкій вазі за версією WBA у хвилюючу ніч на Barclaycard Arena. Також він успішно захистив свою корону, перемігши Сугуру Муранаку на тому ж місці.
Меттью Маклін
Меттью Маклін — згусток неприборканої бойової люті — мав стати чемпіоном світу в середній вазі: поразка роздільним рішенням суддів від Фелікса Штурма була спортивним пограбуванням у Кельні.
Маклін був блискучим боксером, бійцем-трилером, щоби претендувати на пояси Британії та Європи в середній вазі.
Додайте до цього епічний програш Метта Джейму Муру за британський пояс у напівсередній вазі, і легко зрозуміти, чому він заслуговує місце в трійці лідерів.
Чарлі Мітчелл
Чарлі, який народився 24 листопада 1861 року, був першим у спорті само піарником. Його словесні кепкування над опонентами дуже дошкуляли суперникам. Чарлі мав здатність підтримувати свою пихатість.
Він двічі бився з Саліваном, Майком Тайсоном свого часу, і їхня друга епічна зустріч на території замку Шантийї, що у Франції, була оголошена нічиєю після того, як обидва чоловіки, спотворені до невпізнання, були надто слабкі через втрату крові, щоби підняти руки.
Бій 1888 року проходив під сильним дощем і тривав понад дві години. Загалом Мітчелл переміг усіх своїх суперників, але отримав на горіхи від джентльмена Джима Корбетта.
Оуен Моран
Оуен Моран — жорстокий чоловік із запальною вдачею. У ДНК Морана було дуже мало чогось іншого, окрім жаги завдати шкоди.
Якби папараці були активні на початку 1900-х років, вони мали б надцікавий день із Мораном. Відомо, що він напав на хеклера, одягненого лише в рушник, після того, як його зачепили під час зважування за титул чемпіона світу. Відомо, що він узяв участь у бійці в вестибюлі нью-йоркського готелю з нью-йоркським промоутером — і колишнім професійним важковаговиком — який наважився назвати його лаймом.
Так, Моран мав недоліки, але не було жодного бійця з Бірмінгема, здатного бути першим у рейтингу X у легкій вазі. У той час, коли американські колеги висміювали британських бійців, Моран висловлював їм повагу.
Морану, який народився 4 жовтня 1884 року, відчайдушно не пощастило. Він так і не зміг відібрати титул чемпіона світу в напівлегкій вазі у єврейської легенди Аттелла, обидва поєдинки 1908 року завершились внічию. Більшість присутніх на каліфорнійських змаганнях вважали, що виграв саме Моран.
Його найвидатніший момент настав у 1910 році, коли він у Сан-Франциско розгромив колишнього чемпіона в легкій вазі Баттлінга Нельсона, якого прозвали «Витривалим данцем» через його залізне підборіддя. Нельсон впав, як колода, після сильного удару правою в 11-му раунді.
Через сім місяців Морен у боротьбі за титул зустрівся із чемпіоном Адом Вольгастом. У сповненому фолів протистоянні Моран був збитий ударом по корпусу в 13-му раунді. До самої смерті він стверджував, що удар був «низьким» і, можливо, мав сенс. Моран ніколи не був колишнім після того кривавого змагання. Він помер у 1949 році.